Короткий опис(реферат):
Лаказа — це ензим, каталізуючий окиснення широкого ряду фенольних субстратів та деяких неорганічних йонів із супутнім відновленням молекулярного оксигену до води. Лакази є досить поширені у природному середовищі. Зокрема, вони виявлені у бактеріях, археях, грибах і комахах.
Лакази з різних джерел детально охарактеризовані з погляду фізико-хімічних та кінетичних властивостей, електрохімічних характеристик, методом рентгеноструктурного аналізу встановлено їхню просторову будову. На даний час у банку даних протеїнових структур доступні структури лаказ, отримані з двадцяти шести організмів.
Лакази залежно від організму-джерела можна поділити на 3 великі групи: рослинні, бактеріальні та грибні. Бактеріальні лакази виявляють найбільшу активність у лужній та нейтральній областях рН. Проте, практичне застосування бактеріальних лаказ утруднене тим, що вони мають низький потенціал Т1-центру. Більшість лаказ грибів має середній або високий редокс-потенціал і виявляє максимальну активність у кислих областях рН. Більшість високопотенційних лаказ виділено з базидієвих грибів. Однак, їх недоліком є висока чутливість до інгібування хлоридами — помітне зниження активності лаказ спостерігається вже за мілімолярних концентрацій хлорид-йонів. Практичний інтерес представляє пошук стійких до інгібування хлорид-йонами високопотенційних лаказ. Ряд лаказ із грибів-аскоміцетів виявляє стійкість до інгібування хлорид-йонами. Проте, чинники, що визначають відмінності у хлорид-резистентності не встановлено. Одним із підходів до дослідження цього механізму може бути порівняльний аналіз структур лаказ із грибів-аскоміцетів та базидіоміцетів.