Форми участі суспільних інституцій у реалізації державної політики фізичного виховання в Україні

Abstract

Прогрес суспільства багато в чому обумовлений розвитком науки, накопиченням науково-практичних знань, в тому числі інтегруючих існуючі галузі знань і розвиваючих нові міждисциплінарні напрямки наукового простору. Два десятки років тому в Україні почала розвиватися нова міждисциплінарна область науки, освіти і соціальної практики - адаптивна фізична культура, інтегруюча в собі медицину, корекційну педагогіку і фізичну культуру і має ряд особливостей. У процесах соціалізації осіб з обмеженими можливостями здоров'я, включаючи інвалідів, і ресоціалізації осіб похилого та старечого віку засобами адаптивної фізичної культури залучені фахівці з соціальної роботи, фізичної культури, сфери освіти. Очевидно, що їх рівень фахової базової освіти в області адаптивної фізичної культури якісно відрізняється від вимог державного освітнього стандарту. Кадровий склад в сфері адаптивної фізичної культури, що включає різних фахівців, в тому числі: тренер-викладач (включаючи старшого), інструктор-методист (включаючи старшого), інструктор, спортсмен - інвалід, що супроводжує спортсмена-інваліда - також характеризується різного рівня базової підготовленістю до реалізації технологій і технік адаптивної фізичної культури. Державна програма України «Доступне середовище» висуває нові вимоги до професійної діяльності, до володіння новими практиками адаптивного спорту і адаптивного фізичного виховання. Таким чином, об'єктивно існують освітні дефіцити у всіх фахівців, залучених до роботи з особами з обмеженими можливостями здоров'я та інвалідами, в області адаптивної фізичної культури. Недолік компетенцій обумовлений відсутністю базового освіти або досвіду інноваційних практик в цій галузі. Базова програма підвищення кваліфікації фахівців з адаптивної фізичної культурі не переглядалася тривалий час. Отже, необхідно удосконалювати зміст додаткового професійної освіти з урахуванням 4 існуючих освітніх дефіцитів у фахівців з адаптивної фізичної культури, фахівців освітніх установ і закладів соціальної роботи. Система додаткової професійної освіти отримала новий стимул розвитку. Державна програма України «Розвиток освіти в Україні» на 2016-2023 роки висуває нові вимоги до змісту і реалізації додаткових програм професійної освіти. Короткостроковість, гнучкість, мобільність, максимальне врахування індивідуальних освітніх потреб учнів - це нові орієнтири для організації підвищення кваліфікації. Виникає необхідність виявлення педагогічних умов впровадження та оптимального поєднання перспективних методів і організаційних форм курсової підготовки та підвищення кваліфікації, в тому числі: «виїзні моделі» курсів підвищення кваліфікації, дистанційне навчання, елементи рефлексивного освіти, метод кейс-стаді, психологічні тренінги, метод вирішення дослідницьких завдань та ін. Разом з тим проблеми оновлення змісту додаткового професійної освіти фахівців з адаптивної фізичної культури з урахуванням рівня їх підготовленості до реалізації сучасних запитів в даній соціальній практиці і відбору адекватних методів підвищення кваліфікації, а також педагогічних умов оптимального поєднання змісту, методів і організаційних форм підвищення кваліфікації для кожної категорії фахівців, які працюють з особами з обмеженими можливостями здоров'я, включаючи інвалідів, які не були предметом дисертаційного дослідження.